ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ
Преосвященного Владики Тараса Сеньківа, О.М.
Єпископа Стрийської Єпархії УГКЦ

та

Преосвященного Владики Богдана Манишина

Єпископа-помічника

Всесвітлішим, всечеснішим отцям, високопреподобним і преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі вірним Стрийської єпархії Української Греко-Католицької Церкви

Христос Воскрес!

«…Тоді ввійшов і той інший учень,

який першим був прийшов до гробниці,

– і побачив, і увірував».  Ів. 20, 6-8.

Улюблені в Христі!

Рано – вранці, ще до схід сонця першого дня тижня, над оповитою сутінками землею пролунало слово ангельської благовісті: «Христос Воскрес!». Предвічний Отець воздвиг з мертвих свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа, та Його Воскресінням, мов печаттю своєї безконечно милосердної любові, ствердив: відкуплення всього людського роду звершилося. Все, що було від початку, як і те, що сталося вчора, стало історією, котра від цієї миті і надалі буде оцінюватися лише мірилом безсмертя та вічності.

А два дні тому, напередодні юдейської Пасхи, розп’ятий руками людей, втілений Бог спочив у чужому гробі, щоб вступити до вічного сну тих, котрі перебували ув’язненими у цілковитій темряві та в тіні смерті. Своєю смертю Спаситель потряс царство мертвих. Він увійшов туди, озброєний переможним хрестом, щоб на світанку третього дня скасувати смерть та всьому сотворінню об’явити своє тріумфальне Воскресіння. Христовий перехід від смерті до життя став для людства новою Пасхою: ад повержений торжеством Божественної любові, яка вічним миром поєднала небо та землю.

Звістка про Воскресіння проникала до людських сердець разом з ранішніми сонячними променями першого після суботи дня. Апостоли, налякані та зневірені через трагедію розп’яття їхнього Вчителя, безпорадно залишалися віч-на-віч зі своїм невідомим майбутнім. Однак їх здивувала звістка від деяких жінок. Вони вранці були біля гробу і побачили відкочений від входу камінь, але тіла Ісуса всередині не знайшли. Натомість з’явився їм ангел, від котрого почули слово про Воскресіння. Отож Петро та Іван першими побігли до гробу, щоб переконатися та зрозуміти що сталося.

Для чого хтось проник в опечатану гробницю та забрав Христове тіло без похоронного полотнища? Воно залишилось на місці, але хустка, якою покрили обличчя Христа, згорнута і покладена окремо. Зрештою, як зловмисник уникнув вартових? Сталося щось дивне. Лиш одне зрозуміли з цієї незвичайної події: що ніхто не крав би тіло Ісуса без похоронного завою. А його мов би ніхто і не чіпав. Акуратно лежить та мовчки свідчить, що той, хто був ним оповитий, якось самотужки звільнився від його, навіть нерозв‘язаних, пут, – знаку нездоланної влади смерті над покійним.

Та сам гріб не був ні порожнім, ані повним. Він став безсловесним посланням, яке «відкрило» уми апостолів на сповіщений пророками Божий план спасіння людства: бо ж «хіба не потрібно було Христові так страждати і увійти у свою славу» через Воскресіння на третій день? Тому улюблений учень збагнув мовчазну пасхальну звістку Христового гробу, «і побачив, і увірував», що Ісус Воскрес, потвердивши цим своє Божественне послання та сповнення волі Небесного Бога Отця.

Відтоді, ці повні сумнівів та малограмотні учні Ісуса з Назарету, стали апостолами Христової благовісті спасіння, звіщаючи Ісусову науку, вчинки та про його Воскресіння цілому світові. Христовий гріб став колискою християнської віри, об’явленням та «запорукою того, чого сподіваємося».

У світі діється багато важливих речей, які можливо стосуються і нас, але про які ми ніколи не дізнаємося. Та Христове Воскресіння є єдиною подією, яка стосується кожного з нас. Воно є початком нашого воскресіння, відколи у хрещальній купелі відродження ми були занурені у Христову Пасху. В ній ми отримали благодать божественного життя, та маємо впевненість, що Бог є вірний, і все те, що Він обіцяв і зробив, має довічну вартість.

Тому сьогодні є Великдень і нашого переходу від смерті до життя. А смерть, хоч і надалі продовжує свої «жнива», стає брамою до вічності, бо у Воскреслому Спасителі маємо запоруку того, що влите до наших сердець Боже життя ніколи не вигасне. І цю віру ми сповідуємо словами: «Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку».

Христове Воскресіння є останнім Божим словом до світу, Господньою перемогою, після якої не може бути поразки. Воскреслий Спаситель є остаточною правдою, однозначно і незворотно втіленою в наш небезпечний, ненадійний, мінливий світ. Це дивовижна річ, коли дочасне несе в собі зародок вічного майбутнього. Боже діло посеред людей і для людини. Таїнство Божого буття є одночасно життям, з’явленим у Христі, та влитим благодаттю до людських сердець. Ідеальний дар животворної Божої любові, котрої неможливо домогтися, ні чимось замінити чи скасувати. Небесний скарб, в якому скрита наша гідність: «бо де скарб ваш, там і серце ваше».

І ніде інде наше неспокійне серце не знайде впевненої надії, як лише в обіймах Воскреслого Ісуса, який дарує нам життя з чистого джерела живого і правдивого Бога. Покладати себе гарантом цієї впевненості, або шукати її в людському генії, у суспільному прогресі чи в уявному майбутньому – є безглуздям. Але не шукати впевненості у Христовому Воскресінні, в житті Воскреслого, котре нам було дано, не шукати нашої впевненості в Бозі, – є цілковитим абсурдом. Тоді чому ж ми це робимо, якщо в Святому Письмі і в житті Церкви свідчення про Воскреслого Господа є так незаперечні? Чому, святкуючи Христове Воскресіння, ми продовжуємо жити так, мов би його не було, або було не для нас! Це насправді неймовірно, але ми і досі вагаємося: вибирати між божественним сяйвом Воскресіння, яке б’є нам в очі, чи сліпотою егоїзму, споживацтва та самодостатності, які вперто наводять морок на землю людей, настільки обласкану Божою любов’ю…

Ісус, який, спокутуючи наші гріхи, пройшов хрест і гріб, та воскрес, щоб перебувати з нами до кінця віку, знає кожну, і ту нашу найтрагічнішу, ситуацію, та готовий нам допомогти. Очікує лише на те, коли ми з довірою вложимо наше життя до Його рук, і заявимо про нашу віру не в себе, а в Нього.

Воскреснути з Христом – не є однією з життєвих можливостей, і не якоюсь ціллю майбутнього, але єдиним способом буття християн. Воскресіння є кинутий Христом на землю вогонь, який розгоряється в людських душах, освітлюючи, зігріваючи та очищуючи їх. Тому орієнтувати своє життя на те, що приходить згори – на воскресіння та вічне життя з Богом, це не втеча від світу, а натхненна Святим Духом впевненість, яка спонукує нас відважно зануритися в глибини пізнання та сповнення Божої волі.

Людство завжди шукає в релігії остаточні відповіді на свої життєві питання, хоч при тому нераз лукавить та грішить самообманом. Та наш Бог дійсно є подивугідним Богом, котрий Великодньою Благовістю вступає у наш світ з відповідями, яких ми не очікуємо; відповідями, які для нас є такою несподіванкою, перед якою можемо лише у благоговійній тиші з вдячністю впасти перед Ним ниць.

Бажаю всім Вам, улюблені браття і сестри, щоб звістка: «Христос Воскрес!» стала для Вас тією захоплюючою Божою несподіванкою, яка зворушить глибини Ваших душ. Відкрийте для себе, що навіть в найбільш драматичних темнотах людського буття присутнє всеоживляюче світло Воскреслого Христа. Дозвольте щоб воно Вас просвітило, і це назавжди змінить ваше бачення свого життя, себе самих та цілого світу.

Благаймо Пречисту Богоматір Діву Марію, нашу небесну Заступницю, щоб випрошувала у свого Сина для нас благодаті бути вірними свідками Його Воскресіння, які з вірою і любов’ю творять сьогодення та майбуття, відважно прямуючи дорогою святості до загального Воскресіння всіх і життя вічного, бо «щасливі ті, які не бачивши, увірували».

Амінь.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

З Архиєрейським благословенням,

+ Тарас Сеньків, О.М.
Єпископ Стрийської єпархії УГКЦ

+ Богдан Манишин
Єпископ-помічник

Дано при Катедральному храмі Успення Пресвятої Богородиці
у Лазареву суботу
31 березня 2018 року Божого