Художник — це той, хто малює; письменник — той, хто пише; лікар — той, хто лікує. За такою логікою, можна було б сказати, що євангелізатор — це той, хто євангелізує. Але чи це насправді так просто?
Чи насправді той, хто євангелізує, — євангелізатор? Аби нести Христа іншим, необхідно насамперед самому Його зустріти, бо ж ніхто не може дати іншим того, чого сам не має; так само, як ніхто не може любити те (того), чого і кого сам не знає.
Здатність бути справжнім євангелізатором не береться нізвідки, відразу, а народжується поступово протягом певного часу. Це стається завдяки постійній, повсякденній практиці відкритості на Христову науку, як це було з першими учнями. Здатність бути справжнім євангелізатором дозріває в нас, як плід, завдяки нашим дуже близьким стосункам із Христом і завдяки зміцненню нашої дружби з Ним. Ці близькі й базовані на дружбі стосунки з Христом знаходять своє відображення в конкретних справах, що їх виконують євангелізатори.
У зв’язку з цим варто, щоб і ти, шановний читачу, запитав себе: «Чи можу я теж бути справжнім євангелізатором? А якщо так, то як можу ним стати? Як я можу дати світові особисте свідчення про те, хто я і у що я вірю?»
Почни з будування і систематичного вдосконалення на основі міцних підстав день у день близьких стосунків із твоїм Учителем, а потім загляни в глибину свого серця і подумай, чи всі сім з описаних нижче рис справжнього євангелізатора наявні у твоєму житті. Якщо так, то ти на правильному шляху до того, щоби стати справжнім євангелізатором.
- Сильна віра
Це головна річ, яка має фундаментальне значення. Бо якщо хтось не має віри, то він не зможе нікого євангелізувати. При цьому йдеться не тільки про віру в Христа, в Бога Отця і Святого Духа, а й про віру в Церкву та її учительство без будь‑яких винятків. Варто про це згадати, бо іноді можна почути заяви на кшталт: «Я євангелізую, несу Христа іншим, але щодо Папи, то не зовсім згоден…» Але як це ти не згоден? Ти католик чи ні? Бо, бажаючи бути в злагоді зі своєю совістю як католик, я повинен вірити не тільки в те, що мене влаштовує, що мені подобається, а в те, що Бог мені об’явив і постановив для мого спасіння. Наша віра завершена, вона не може бути схожа на супермаркет, де я купую тільки те, що мені подобається, а решту залишаю на полиці. Тому людина, наповнена справжнім духом євангелізації, має сказати Богу: «Я вірю; поможи моєму невірству» (Мк 9, 24) і повинна день за днем відновлювати свій вибір Христа через постійне Його пізнавання й дедалі більшу любов до Нього.
«А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого. Бо нею засвідчені старші були. Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме… Дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (Євр 11, 1‑3. 12, 2).
- Послідовність та узгодженість у повсякденному житті
Падре Піо з П’єтрельчіни казав: «Роби добро, хоч би де ти був, так, аби кожен міг сказати про тебе: “Це один із дітей Христа”». Поміркуй: «Чи мої вчинки відображають Христа?» Не треба думати, що послідовний та узгоджений підхід до життя є тягарем, а тим більше тягарем, який важко нести. Насправді — навпаки: це те, що робить нас щасливими й дає нам стимул і надалі йти правильним шляхом до Христа. Ключ до Нього — це смирення та усвідомлення того, що я, як дитина Христа, потребую Бога, Він хоче бути для мене особливим, незамінним, тим, кого потребую. Я сам не можу євангелізувати, бо я не є справжнім світлом. Моя місія полягає в тому, щоб бути відображенням Божого Світла. Це Христос, який живе в мені, євангелізує через мене. Тому ми повинні просити Бога, щоби Він наповнив нас смиренням, бо тільки таким чином ми можемо бути живим свідченням Ісуса.
«Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Йоан. Він прийшов на свідчення, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Йн 1, 6‑8).
- Постава смирення
Тут буде доречно дещо розвинути думку, висловлену в попередньому абзаці. Що це означає — бути смиренним? Свята Тереза від Дитятка Ісуса казала: «Бути смиренним означає поводитися й діяти у правді». Важко краще відобразити суть речі! Тому що, врешті‑решт, хоч як дивися, ми не можемо бути тими, ким ми не є. Якщо ми керуємося в житті смиренням, то стаємо повністю Божими дітьми. Постава смирення передбачає, що ми можемо визнати себе грішними і ствердити, що без Бога нічого не можемо. Бути смиренним також означає не величатися над іншим і не вважати себе кращим за інших. Ми смиренні тільки будучи смиренними, і тут ідеться не про звичайну гру слів, а лиш про те, що не вдасться бути смиренним, не будучи в усій своїй суті і в усьому своєму єстві смиренним, що саме форма активного дієприкметника дозволяє зрозуміти. Бути смиренним також означає докладати зусиль у цьому напрямку, старатися з усіх сил, щоби, власне, ним бути. Іншими словами, аби постійно зберігати поставу смирення, необхідно практикувати смиренність щодня. Це дуже важливий аспект у євангелізації. Я смиренний, коли знаю, що справа, яку я виконую, — не моя робота, а Божа справа. Коли я не привласнюю собі нічого, що належало б іншим. Чиє Царство Боже? І Церква? Все належить Богу, а я тільки співпрацюю у будівництві Царства Божого та виконанні місії Церкви й додаю до цього свій скромний камінчик. Бути завжди смиренним — ось справжня постава християнина.
«Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі» (Флп 2, 3‑5).
- Бути вірним Христові у дрібницях
Святий Хосемарія Ескріва казав: «Упевніться в тому, що зазвичай у вас не буде змоги продемонструвати незвичайні речі, — зокрема тому, що, як правило, такі речі не відбуваються. Натомість не бракує можливостей, щоби постійно доводити через дрібниці, через речі цілком нормальні вашу любов до Ісуса Христа» (Друзі Божі, 8).
І це справді так. Слова іспанського святого дуже влучні. Краще не сказати. Речі нормальні, повсякденні, які часто здаються нам маленькими й незначними, можуть бути для нас прекрасною можливістю, щоби довести нашу вірність і любов до Бога. Наприклад, коли їдемо в автобусі, ми можемо поступитися місцем літній людині або тому, хто більше, ніж ми, цього потребує; або коли в магазині продавець дав нам помилково більше решти, можемо чесно повернути йому зайві гроші… Бо всі малі й щоденні дії та жести, зроблені з любов’ю, стають великими!
«Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить?» (Лк 16, 10‑11).
- Глибоке внутрішнє життя
Що ж таке внутрішнє життя? Якщо подумати, то це просто тісний союз із Христом. Єдність реальна, природна, особиста і постійна. А що означає з’єднання з Христом? В духовному розумінні з’єднання з Христом означає, що Він завжди присутній у житті з’єднаної з Ним людини. Звичайно, Христос насправді присутній у твоєму, моєму, вашому житті; але ми можемо зміцнити нашу єдність із Ним через постійну розмову у формі молитви, через практику богословських чеснот, тобто віри, надії та любові, через активну участь у таїнствах. Єдність зі Христом означає, що ми намагаємося діяти таким чином, щоби Бог став невід’ємною частиною нашого життя і, одночасно, робимо все, що в наших силах, аби стосунки, які пов’язують нас із Ним, зміцнювалися й поглиблювалися дедалі більше з кожним днем. Важливо бути при цьому дуже розсудливим і обережним, тому що внутрішнє життя легко втратити! Так, так, — досить, наприклад, із часом перестати ходити на Святу Месу, або з тих чи тих причин перестати молитися… Іншими словами, внутрішнє життя саме по собі ще не гарантує нам, що все буде йти гладко; іноді навпаки. Тобто буває, що реальність навколо нас дає нам більше можливостей для того, щоб зміцнити і поглибити любов до Бога через власне страждання. В усьому цьому найважливіше — щоб долати вибраний тобою шлях пліч-о-пліч із Богом, у повній з Ним єдності.
«Тільки дуже пильнуйте виконувати заповідь та Закона, що наказав був вам Мойсей, раб Господній: любити Господа, Бога вашого, і ходити всіма Його дорогами, і додержувати Його заповіді, і линути до Нього, і служити Йому всім вашим серцем та всією вашою душею» (ІсНав 22, 5).
- Багато радості (сумний святий — гідний жалю)
Радість — одна з тих речей, якими легко заразитися. Іноді, коли нам сумно, достатньо усмішки іншої людини, щоб підбадьорити нас. При цьому найцінніша — внутрішня радість, тобто така радість, яка триває набагато довше, ніж просто момент веселості з тієї чи іншої причини. Як справедливо зазначив святий Франциск Ассизький, «серед усіх благодатей і дарів Святого Духа, які Христос пропонує своїм друзям, найціннішим є вміння перемагати свої слабкості та готовність в ім’я Христа й за допомогою любові Христа завжди долати кривди, яких зазнаємо, образи, сором і незручність». Це справжня радість. Радість, яку ми носимо в собі. Таким чином, можна сказати, що ми насправді сповнені радості не тоді, коли у нас немає жодних проблем, коли нас ніщо не турбує, а тоді, коли ми здатні бачити, що Бог із нами, що Він бере на себе і несе наш хрест, надихаючи нас продовжувати шлях до Христа. Іншими словами, ми відчуваємо справжню радість, коли знаємо, що Бог Отець, наш милосердний Батько, любить нас своєю нескінченною любов’ю. Чи можна бажати більшого? Звісно, ні. Бо любов Бога, якою нам дано насолоджуватися, — це найпрекрасніша річ, завдяки якій ми можемо жити, переповнені внутрішньою радістю.
«Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте! Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Флп 4, 4‑6).
- Постійне здобування і поглиблення знань
Школи, університети й інші такі установи надзвичайно цінні та корисні для нас, оскільки дозволяють здобувати і поглиблювати знання про навколишній світ. Аналогічну роль відіграє Церква: вона як наша Мати і вчитель життя дозволяє нам здобувати й поглиблювати знання про світ і Бога на християнських засадах, зокрема, в рамках катехизації, що проводиться для всієї спільноти вірних. Як відомо, кожен католик брав участь принаймні у трирічній катехизації. Три роки це чимало; тому за цей час теоретично можна було багато чого навчитися й дізнатися. Але чи кожен з нас виніс із катехизи стільки, скільки міг, стільки, скільки повинен? Імовірно, ви не раз «упіймалися» на тому, що не змогли відповісти на те чи те питання, поставлене вам одним із наших «відділених братів». Невпевненість, нездатність відповісти або вирішити конкретне питання, що стосується віри, — це ситуація, з якою, на жаль, досить часто доводиться стикатися останнім часом, і проблема випливає з того, що ми просто не знаємо достатньо нашу віру. Тому необхідно постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання в цій галузі. Бо замало знати «щось там», задовольнятися поверховим знайомством із вірою. Потрібно йти глибше, сягаючи суті істин, які її творять. Насамперед, усі повинні знати й розуміти Біблію, таїнства, поняття благодаті, прощення і любові… Гідних способів систематичного отримання та поглиблення наших знань про Христа і Його вчення не бракує. Можна читати, а також самому писати на цю тему; ділитися вірою і говорити про це з іншими; створювати кола інтересів для проведення відповідно скерованої дослідницької діяльності тощо.
«Так говорить Господь: Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться! Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Мої уподобання, каже Господь!» (Єр 9, 22‑23).
Тепер, коли ви пункт за пунктом ознайомилися з сімома рисами, які відрізняють справжнього євангелізатора, варто прийняти щодо Бога якесь конкретне зобов’язання. Бо таке зобов’язання рано чи пізно завжди приносить добрі плоди. Подумайте, як воно могло би звучати. Може: «Я постійно працюватиму над подоланням певної своєї слабкості або над виправленням якоїсь конкретної вади»; «Я буду витривалішим у прийнятому мною апостольстві»; «Я щонеділі ходитиму до храму на Святу Месу, переживаючи її в глибокому, щирому зосередженні»; «Я буду щоденно молитися півгодини вранці або ввечері»? Можливостей, звісно, багато, й кожен повинен підходити до цього індивідуально, маючи насамперед на увазі, що християнське життя — це постійна праця, і що той, хто не робить поступу в своєму духовному житті, насправді відступає назад, оскільки життя перебуває в постійному русі, а ми мимохіть ідемо через нього немовби проти течії. Отож почніть зараз свою велику подорож по життю і продовжуйте йти вперед із вашим найкращим супутником — Христом. Не забувайте при цьому в дорозі допомагати своїм братам і сестрам, даючи їм своїм життям приклад життя, наповненого радістю, життя гармонійного, послідовного і впорядкованого, заступаючись в своїх особистих молитвах до Бога за не досить сильних у вірі, й дозвольте Ісусу, супроводжуючи вас день за днем у вашій подорожі, змінити ваше життя.
Х. Едгар — священик зі згромадження «Легіон Христа» (воно діє в Чилі). Вивчає філософію в Ateneo Pontificio Regina Apostolorum di Roma. Любить писати, ділитися своєю вірою та заохочувати до євангелізації за допомогою цифрових засобів масової інформації. Відповідальний за забезпечення технічної підтримки порталу lcblog.catholic.net.
Х. Едгар, Aleteia
Джерело: CREDO