Саме з таким наміренням у неділю, 13 серпня 2017 року, вірні парафії Собор Пресвятої Богородиці смт Дашава на чолі з адміністратором о. Орестом Демком і сотрудником о. Василем Проциком відбули прощу до с. Розгірче. Таке намірення було обрано не випадково. Сьогодні подружжя і сім’я – неоціненні дари Божі – потребують особливої уваги, допомоги, а навіть охорони з боку суспільства та, зокрема, з боку Церкви. Прочани молилися найперше не за свої родини, а за родини тих людей, які переживають різного роду кризи, труднощі, випробування, чи прямо-таки стоять над прірвою зруйнування. Вони молилися за своїх ближніх, сподіваючись, що хтось інший молитиметься за них.

Найперше у парафіяльному храмі Перенесення мощей св. Миколая Чудотворця прочани відслужили Молебень до Пресвятої Богородиці та помолилися перед чудотворною іконою св. Онуфрія. Відтак у молитві та розважаннях пройшли Хресту дорогу, яка пролягає узліссям вздовж села та завершується у печерах скельного монастиря. Молитви й тексти розважань спонукали до глибоких роздумів про покликання подружжя, сім’ї і родини, яке призначив Господь Бог. Його нелегко зреалізувати, але якраз це і є дорога до правдивого щастя і блаженства. Тому, у щоденній наполегливій праці, і навіть боротьбі крок за кроком ми покликані зреалізовувати цей великий Божий задум. Дуже важливо пам’ятати, що Господь Бог сам супроводжує і допомагає нам зреалізувати своє покликання, і Він сам дав нам приклад безумовної жертвенної любові, якою має бути пройняте наше життя.

Завершенням прощі стала спільна трапеза, переплетена співом добрих пісень. Це була нагода ще раз переконатися, як добре є просто бути разом, радіти і насолоджуватися присутністю інших людей у нашому житті. Сповнені великої радості та вдячності Богові за Його дари прочани повернулися додому.

Особливу подяку прочани складають о. Михайлові Романчуку, адміністратору парохії у с. Розгірче, за допомогу в проведенні даної прощі.

Враження учасників прощі

«Я щиро рада, що мені вдалось відвідати печерний монастир в с. Розгірче та пройти Хресну дорогу разом зі своєю сім’єю. Це були хвилини (та швидше, мабуть, години, які непомітно пролетіли) єднання з природою, рідними людьми та Богом. Хоча шлях хресною дорогою був не з легких, та я не була втомлена, а почувала себе піднесено і спокійно після прощі, завдяки атмосфері, яка царювала там. Найбільше, мабуть, мене вразила розповідь пані Оксани про дива, на які здатна ікона в церкві в селі Розгірче. Від слів цієї жінки на очі наверталися сльози, та це були сльози не суму чи туги, а швидше безмежного щастя за людей, яким Бог допоміг зцілитися від недуг чи народити таких бажаних дітей. Я справді повірила у дива.»

(Марта Капко)

«Сучасні люди живуть у такому світі, де Бога заміняє чародійство. Тому, не дивно, що сьогодні є стільки розлучень. Саме для таких ситуацій існують сімейні прощі, які навчають шанувати власний шлюб та не боятися створювати нову сім’ю. Ми вирушили у таку  прощу у Розгірче, щоб подякувати Господу за все. Адже у людей, які вміють дякувати, найкраще виходить бути щасливими. Найбільше мені сподобалася Хресна дорога, в якій кожен проявив турботу, підтримку та любов один до одного. Тож дякую, Боже, за проведений день з сім’єю та за чудову погоду. І пам’ятаймо, що ми маємо все, щоб бути щасливими, це – сім’я.»

(Олеся Шимків)

Повідомив о. Орест Демко