Владика Богдан (Манишин), голова Координаційної ради кризового душпастирства, Єпископ-помічник Стрийської єпархії, 2 вересня 2015 року, на Синоді Єпископів УГКЦ в Івано-Франківську представив звіт роботи Координаційної ради, зокрема, йшлося про створення реабілітаційного центру для тих, хто постраждав під час війни.

Під час звіту владика Богдан розповів Синоду, як розвиваються форми душпастирства та різні форми реабілітації не тільки в нашій Церкви, а й в місцях, де зранені душі можуть знайти спокій.

«Створення реабілітаційного центру, звісно, це завдання держави. І кооперація держави і Церкви мала б дати добрі плоди. На даний момент розпрацьовується методологія, саме методологія організації такого центру, тому що реабілітаційні центри, які вже є в Україні, не мають своєї повноти забезпечення фізичної, духовної і психічної реабілітації. Тому без співпраці з Церквою такий центр був би не повний. Тому в створенні повноцінного реабілітаційного центру ми вбачаємо свою особливу участь», – зауважив єпископ у коментарі Департаменту інформації Церкви.

Сама Координаційна рада об’єднує в собі низку комісій, які покликані в особливий спосіб відповідати на потреби часу. На сьогодні це Департамент у справах душ пастирства силових структур, Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, БО «Карітас України», а також відділ розвитку Церкви.

Як розповів владика Богдан (Манишин), приємною новиною для Синоду було повідомлення про створення спільноти «Жінки героїв». Спільнота постала на Запоріжжі. Тут психологи і психіатри на волонтерських засадах надаватимуть курс тренінгів з реабілітації родин. «У першу чергу слід зосередити свою увагу на родинах, адже воїн, який повертається з війни, повертається у свою родину, але повертається зміненим. Війна залишила на ньому свій відбиток, так само залишила відбиток на його родині. Різниця лише в тому, що воїн на фронті переживав усе по-одному, а родина, яка була незабезпечена і відірвана від батьківського тепла, переживала цю війну по-іншому. І, можливо, навіть у більшому напруженні. Відповідно, постала величезна потреба підготовки жінок до того, як вони б мали зустріти своїх чоловіків з війни, у який спосіб їх прийняти і як реагувати на прояви переживань, які можуть мати військові уже в мирний час», – зазначив голова Координаційної ради кризового душпастирства.

Водночас Координаційна ради кризового душпастирства проводить духовної віднови для психологів-волонтерів з цілої України, які проводять реабілітацію для наших воїнів і їхніх родин. Їхня праця є виснажливою, тому їм теж потрібна духовна віднова, вважає єпископ.

Координаційна рада також має на меті створювати спілки воїнів АТО. За словами владики Богдана, кожна спілка мала б мати за адміністратора воїна, який бачив війну, але зумів її пережити і все своє пережиття спрямувати в конструктивні дії. Обов’язковим членом такої спілки мав би бути священик-духівник.

Говорячи про важливість присутності військового капелана в зоні бойових дій, єпископ відзначив, що «присутність священика біля воїнів не вирішує всіх проблем, але у великій мірі помагає ті проблеми вирішити самим воїнам». «Присутність священика, – вважає він, – є запорукою близькості воїна з Богом. І фактично священик-капелан на передовій є одним з перших реабілітологів для воїнів. Присутність священика нагадує також, що народ не забув воїна, що за нього моляться, що його чекають і він має заради чого жити».

«Неодноразово доводилося чути, якби було більше священиків у зоні бойових дій, то менше було б проблем після повернення», – додав владика Богдан (Манишин).

Департамент інформації УГКЦ